Демʼянчик Шоробура зі Стрия, що на Львівщині, обпікся, коли його мама готувала пюре на обід. Жінка зварила картоплю та взялася товкти, а воду з-під неї поставила на мийку. Лише на мить відвернулась і незчулась, як малюк перекинув на себе чашку з відваром. Негайно знявши з сина светр, мама жахнулася: шкіра з Демʼянчикового живота та грудної клітини буквально залишилась на одязі. Тоді вона викликала швидку і помістила малюка під прохолодну воду (саме це і рекомендують робити фахівці). У районній лікарні хлопчику перевʼязали обпечені ділянки і терміново відправили на Львів.
Демʼянчик поступив із поверхневими та глибокими дермальними опіками голови, правої руки і передньої поверхні тулуба справа. У ділянці опікових ран верхній шар шкіри був настільки ушкоджений, що там шкіра просто відмерла. Небезпека полягає в тому, що саме мертвими тканинами живляться бактерії. І, якщо вчасно не «очистити» всі ці ділянки, то можуть виникнути небезпечні для життя ускладнення, — розповідає Леся Стрілка, опікова хірургиня Лікарні Святого Миколая
Виконати це оперативне втручання потрібно було якомога швидше! Інакше бактерії могли розмножитись, інфікувати весь організм дитини та викликати сепсис. А це такий стан, що призводить до запалення, дисфункції органів та навіть смерті.
Тож Демʼянчика відразу забрали на операцію. Наші спеціалісти під наркозом, адже це дуже болюче втручання, зняли всі відмерлі тканини. Крім цього, опікові хірурги наклали на рани спеціальне абсорбуюче покриття – губку, яка вбирає в себе рідину, що витікає з опікових ран, і також зупиняє розповсюдження бактерій. Насамкінець лікарі зафіксували місця опіків повʼязкою, аби обпечені ділянки швидше загоювались.
Операція тривала годину і минула успішно. А Демʼянчик вже незабаром поїхав додому!
38-річна львів’янка Ірина Пертак намагалася стати мамою відколи вийшла заміж. Після кількох місяців невдалих спроб вона вирішили звернутися до спеціалістів та перевірити своє репродуктивне здоров’я. Виявилося, що в Ірини синдром полікістозних яєчників.
Ендокринний розлад, пов’язаний із порушенням багатьох обмінних та гормональних процесів. Призводить до відсутності овуляції і відповідно – безпліддя
Лікарі призначали різні методи лікування та стимуляції овуляції, але результат залишався незмінним – жінка не вагітніла.
Після років невдач медики запропонували Ірині спробувати ЕКО, тобто штучне запліднення. Втім жінка категорично відмовилася від цього методу. А торік дізналася, що одній її знайомій зі схожою проблемою допомогли завагітніти природним шляхом медики Лікарні Святої Анни, що більш відома серед львів’ян як пологовий на Мечникова. Тут Ірина звернулася до спеціалістки з ендокринної гінекології – Еліни Чайківської.
Крім синдрому полікістозних яєчників, наша лікарка діагностувала пацієнтці ще й гіперпролактинемію. Це стан, за якого рівень гормону пролактину є надмірно високим та повністю блокує вироблення естрадіолу – основного жіночого гормону, що відповідає за овуляцію. А це зі свого боку також унеможливлює вагітність.
Через три місяці після завершення лікування, що його призначила лікарка, Ірина нарешті побачила на тесті дві омріяні рожеві смужки. Вона – вагітна!
Ірина зверталася до багатьох лікарів у різних клініках, але зрештою доля привела її до нас. Крім основного лікування, перша моя порада була, як не дивно – це позбутися постійної думки про вагітність, яка не тільки заважала лікуванню безпліддя, а й нормальному життю. Період комплексного лікування тривав менше 4 місяців. І ми отримали чудовий результат! Я безмежно щаслива за мою пацієнтку, — розповідає Еліна Чайківська, гінекологиня-ендокринологиня Лікарні Святої Анни
З перших днів вагітності Ірина перебувала під наглядом спеціалістів лікарні Святої Анни. Ось як вона згадує цей період: «Вагітність була неймовірною! Це був найщасливіший час у моєму житті. Я почувалася прекрасно. Мене нічого не турбувало. Я дуже чекала на зустріч з малюком! Адже після всіх років спроб і розчарувань ми з чоловіком мріяли лише про одне – народження нашої дитини». Пологи теж минули чудово! Природним шляхом і без ускладнень. На 41-му тижні вагітності Ірина народила здорового сина вагою 3250 грамів. Подружжя назвало свого довгоочікуваного хлопчика Адамом.
«Це було неймовірно! Пологи пройшли настільки легко, що я навіть не очікувала. Ми з чоловіком дуже щасливі. Після такого легкого перебігу я вже налаштована на другу вагітність», — з усмішкою ділиться своїм щастям Ірина.
До хвороби львів’янка Катерина була щасливою людиною: чудова родина, коханий чоловік та двоє прекрасних дітей. Живи і радій. Усе змінилося 6 років тому. У молодої жінки з’явилася аритмія – порушення серцевого ритму. До того ж напади були дуже різкими та інтенсивними: пульс раптово пришвидшувався до 180-200 ударів на хвилину (за норми у 80-100).
Медики боролися з аритмією Катерини за допомогою пігулок та навіть виконали 2 малоінвазивні втручання – радіочастотну абляцію серця. Це один із найсучасніших та найдієвіших методів лікування цієї недуги. Та, на жаль, цій пацієнтці процедура не допомогла.
А 2 роки тому серце жінки зовсім вийшло з ладу. Аритмія призвела до виникнення кардіоміопатії. Камери серця патологічно розширились, порушилась робота шлуночків і орган перестав належно качати кров. Врятувати Катерину могла лише пересадка серця.
За словами Катерини у травні 2022 року жінка вже геть знесилилася від цих нападів. Єдине, що могла робити з дітьми – це допомогти їм з уроками. Вони ростуть, а мама навіть не може побавитися з ним. Тож заради своїх дітей пацієнта ухвалила рішення стати в лист очікування на донорський орган. Хоч було дуже страшно.
Останнім часом жінка вже не могла взагалі нічого робити. Навіть коли просто лежала, її серце шалено билося. В грудях тиснуло, а дихати ставало все важче. Серцева недостатність почала позначатися і на роботі інших органів. З’явилися ускладнення. І вже, коли після двох років чекання Катерина майже втратила надію на порятунок, їй зателефонували з нашого Центру трансплантології.
Коли мені подзвонили, я злякалася і навіть спершу думала відмовитися. Але підтримка дітей та чоловіка дала мені надію. Ми вирушили в лікарню, — ділиться переживаннями Катерина. Тим часом в лікарні на неї вже чекала команда наших кардіохірургів
Трансплантація серця минула успішно. І вже на 10-ту добу Катерина поїхала додому. Після завершення реабілітації жінка мріє про літню подорож – нарешті повезти своїх дітей на море.
Ми ж дякуємо родичам посмертного донора за ухвалення непростого для них рішення, яке подарувало хворим пацієнтам шанс на друге життя.
Підполковник і нині заступник командира бригади Нацгвардії «Кара-Даг», Олександр Рясний, обрав шлях військового ще у 18 років. Пройшов усе: від АТО до повномасштабного вторгнення. Торік у вересні захисник отримав поранення та втратив ногу. А після реабілітації та протезування у Центрі UNBROKEN повернувся у стрій – заради сина.
Я не хочу, щоб він воював далі, коли виросте. Нехай це закінчиться на мені, наших поколіннях і не хочеться передавати цю війну на майбутнє. Я починав війну у 2014 році. Зараз ті хлопчики, які тоді ще навчались у школі, вони вже воюють і, на жаль, гинуть на цій війні. Я не хочу передавати цю війну далі, — наголошує підполковник.
Заради сина Олександр прагне не лише знову ходити, а й бігати. А для цього йому потрібен дороговартісний спортивний протез. Каже: «Син росте. Хотілося б десь вийти на стадіон, десь пробігти саме з дитиною. Він такий в мене активний, що любить бігати, любить активність. А спортивний протез дав би мені більше свободи рухів та пересування».
Допомогти захисникові втілити його мрію в життя взялася пацієнтка і амбасадорка Національного реабілітаційного Центру UNBROKEN – Яна Степаненко. Вона втратила обидві ноги внаслідок ракетного удару по вокзалу у Краматорську і мусила здолати довгий шлях лікування, реабілітації та протезування. А тепер не лише вправно ходить на протезах, а й бігає.
Заради Олександра Яна навесні зголосилася взяти участь у Бостонському марафоні. Їй вдалося здолала цілих 5 км, підкорити серця вболівальників та зібрати необхідну суму на біговий протез для українського воїна. Прочитати цю захопливу історію можна на сайті Вікна СТБ.
І ось пів року потому Олександра на кілька днів відпускають з фронту до Центру UNBROKEN, де на нього чекають наші протезисти. Вони виготовили для воїна новий куксоприймач разом із біговою стопою. Після примірки та випробування спортивного протезу захисник прямує на львівський велотрек, де на нього чекає вже Яна, аби дати майстер-клас з бігу на протезі.
Разом вони долають першу для Олександра дистанцію. А на завершення спільного тренування воїн дає таку обіцянку дівчинці: «Почну зі ста метрів, потом кілометр, потім три. Ну, я думаю, що може через деякий час може бути і 5. Але треба до того потренуватися і ще додати зусиль до нашої перемоги, щоб вже потім спокійно бігати».
Від неї відмовилися навіть лікарі за кордоном! 49-річна львів’янка Оксана захворіла ще у 2016 році. Тоді лікарі виявили в неї ліпосаркому – злоякісну пухлину, яка розвивається з жирових клітин та характеризується швидким ростом. Жінці двічі видаляли цей новоутвір. І, коли вона нарешті почала знову жити повноцінний життям, недуга повернулася.
В мене з’явилась задишка і кашель. Пройшла обстеження та була в шоці! Адже, крім черевної порожнини як зазвичай, моя пухлина розташовувалась попереду серця та сильно його здавлювала. Це викликало задишку навіть при незначних рухах. Я оббивала пороги лікарень в Україні та навіть за кордоном, але ніхто не наважувався мене оперувати, — розповідає Оксана
Наважились бодай спробувати допомогти жінці у рідному Львові. Для цього зібрали цілий консиліум з найкращих спеціалістів Лікарні Святого Пантелеймона. Мультидисциплінарна команда кілька разів збиралася, аби зважити всі «за» та «проти» операції. Ризики були високі, адже пухлина вже доросла до серця та проходила занадто близько до перикарду і великих судин. Їхнє пошкодження – це неминуча смерть пацієнтки просто на операційному столі. Утім, якщо не оперувати, жінка точно помре. Тож вирішили все ж спробувати її врятувати та розробили ретельний план складного втручання.
Пацієнтка дуже важка. Крім 5-кілограмової пухлини в черевній порожнині і середостінні, в неї були і супутні захворювання, які відтерміновували операцію. Зокрема – це вірусне захворювання та анемія. Рівень гемоглобіну був лише 27, коли в нормі має бути 120-140. Тож спершу ми мали підготувати організм пацієнтки до того, аби вона змогла пережити цю операцію, — пояснює Юрій Шаваров, провідний спеціаліст Центру хірургії Лікарні Святого Пантелеймона
Оксану підлікували і призначили дату втручання. Спершу оперувати взялася досвідчена бригада кардіохірургів. «Наше завдання було максимально швидко та обережно видалити пухлину із зони нашої відповідальності. На наш подив ми забрали частину новоутвору, вагою 2,5 кг, за 30 хвилин і без крововтрати. Для нас це був неабиякий успіх», — розповів Роман Домашич, керівник Центру серця та судин Лікарні Святого Пантелеймона.
Далі інша команда хірургів виконала бокову лапаратомію та забрала з черевної порожнини другу частину пухлини – вагою ще понад два з половиною кілограми. В цій ділянці новоутвір вріс в шлунок, кишечник та діафрагму.
Надважке двоетапне втручання минуло успішно! Це перша така операція в Лікарні Святого Пантелеймона. До того наші хірурги багато разів видаляли ліпосаркоми, але зі звичного місця розташування – черевної порожнини. Ця ж пухлина була унікальною, бо проросла до серця. Наразі Оксана добре почувається та вже виписана додому.
