«Ласкаво просимо у пекло!», — такими словами українського морпіха та оборонця Маріуполя зустріли російські кати
Били палицями по всьому тілу, електрошокером – у груди, бігали по спині, натравлювали собак.
Він провів у російському полоні понад 3 роки – цілих 1138 днів. А нині – проходить реабілітацію у Центрі UNBROKEN. Здолати моральну травму йому допомагає психотерапевтка, яка теж була серед захисників Маріуполя і теж пережила полон.
34-річний Андрій Ординський з Херсонщини пішов в армію в 21. Спершу – на строкову службу. А по її завершенню вирішив пов’язати своє подальше життя із ЗСУ. На момент початку повномасштабного вторгнення його рідна 36-та бригада морської піхоти перебувала у Маріуполі. Ті жахи, що там коїлися, Андрієві боляче навіть згадувати – скільки загиблих побратимів залишилося лежати в приазовській землі. Каже: «Просто, де ліг, там і закопували. Ну не залишати ж собакам, щоб вони їх їли».
Андрій потрапив у полон у квітні. Спершу його утримували на окупованій території: Сартана-Оленівка-Суходільськ. «Нам сказали збиратись, бо нібито летимо у Київ. Ми 5 годин летіли зв’язаними. Як прибули – відчиняються двері і росіяни кажуть: «Ласкаво просимо у пекло!». Українців відправили до СІЗО у місті Вязьма Смоленської області. І там і справді було пекельно. Ось лише кілька епізодів, про які розповів Андрій:
«Тебе стягують за ноги і натравлюють собак…
Було й таке: руки зв’язані, очі закриті, а по наших спинах просто бігають, сміються. Їм було весело. Мені тоді добряче прилетіло по печінці, по нирках…
Одного разу – шокером прилетіло в район серця. Ну і тільки чим нас не били. Резинові та дерев’яні палиці були нормою серед варіантів тортур.
Знаю також, що вони стріляли над головою хлопців, “вигладжували” тіла праскою».
Дні, коли у Вязьмі Андрія не били, також були нелюдськими. Зранку зарядка під назвою “прокачка” для того, щоб виснажити полонених і вони не могли чинити опору. Потім сніданок – ячнева крупа, що залита сирою водою. Далі російські кати змушували військовополонених нерухомо стояти по 15 годин поспіль. Зрідка – сидіти. «Це було ще гірше, ніж стояти, бо ти не міг ніяк поворухнутись», — каже морпіх.
Лише через 2,5 роки полону Андрій отримав довгоочікувані листи від рідних та фотографію донечки. Згадує: «Мене це дуже підбадьорило тоді, бо було вже дуже важко морально».
Захисник пробув у російському полоні 3 роки 1 місяць та 10 днів. І так випало, що був звільнений просто у День морської піхоти – 23-го травня. Попри омріяну свободу, перший час йому було нелегко. Каже: «Перші 3 доби я просто не спав. Не розумів, що відбувається і яке моє життя буде далі. Потім вже почав звикати: можу йти куди хочу, ні в кого не питаючи дозволу, ніхто за тобою не слідкує».
Нині вже третій місяць Андрій проходить реабілітацію у Центрі UNBROKEN: відновлюється і фізично, і ментально. Тут військовим і цивільним, які пережили тортури, допомагає психотерапевтка Мар’яна Мамонова – колишня бойова медикиня, яка теж з Маріуполя потрапила у російський полон.
«Андрій поступив у приглушеному, апатичному стані. Був емоційно відсторонений від усіх. На початку не хотів розповідати про пережитий досвід. Він міг говорити про все, але не про полон. Це вже з часом, у процесі терапії, поступово розкрився і почав ділитися тим, що довелося пережити», — говорить про пацієнта Мар’яна Мамонова.
В UNBROKEN Андрій займається з психотерапевтом, відвідує арт- та тілесну терапію. А також потрохи виходить у люди, бере участь у заходах і поїздках незламних та намагається соціалізуватися. «Мені тут дуже подобається. Тут я відчуваю, що я не один. У мене з’явилися нові цілі на майбутнє, тому все ще попереду», — промовляє із усмішкою.
Найбільшою мотивацію для Андрія рухатися далі є його дівчата: дружина та 6-річна донечка. Він не бачив їх понад три роки і тепер прагне надолужити втрачений час.
*Центр UNBROKEN входить до складу Першого медоб’єднання Львова.
Зараз читають
«Я ще жодного разу не був на дні народженні своєї донечки»
Коли він пішов на війну, його дівчинці було лише 8 місяців. А потім за її уродинами можна було звіряти географію служби батька.
Били палицями по всьому тілу, електрошокером – у груди, бігали по спині, натравлювали собак.
«Це зберегло мені життя», — так про евакуацію наземним роботизованим комплексом відгукується 26-річний боєць «Вовків Да Вінчі» Військовий внаслідок влучання ворожого FPV втратив руку, частково зір та отримав важке поранення ноги. Нині захисник відновлюється у Центрі UNBROKEN та прагне повернутися у військо.