«У будинку загинуло так багато людей… я чудом вижив»

19 листопада 2025 року місто, в якому пан Євген прожив усе своє життя, ворог атакував “шахедами” та ракетами. Внаслідок цього найкривавішого удару по Тернополю за весь час повномасштабного вторгнення загинуло 38 людей, а понад 90 отримали поранення. Серед них і наш пацієнт. Пригадує:

«Я живу на 1 поверсі, зранку виходив з дому по справах. Дійшов до вхідних дверей і відчув сильний удар, а далі таке червоне зарево. Мені просто розірвало черевну порожнину. Все посипалося і я втратив свідомість».

Пана Євгена оперативно дістали з-під завалів та доправили до місцевої лікарні. Через численні важкі ураження уламками пацієнта негайно взяли на операційний стіл.
У чоловіка діагностували проникаюче поранення черевної порожнини з ушкодженням внутрішніх органів та масивною кровотечею. Крім того, через порушення кровообігу існувала загроза ампутації ноги. Втім, тернопільським лікарям вдалося врятувати кінцівку.
Пан Євген прокинувся вже у реанімації, де тиждень перебував без свідомості. Згодом його стан вдалося стабілізувати, і за місяць після поранення чоловіка перевели на подальше лікування до Львова, де він пробув цілих 6 місяців.

«У післяопераційний період в пацієнта розвинулося важке гнійно-септичне ускладнення. Також були значні дефекти м’яких тканин черевної стінки та нижніх кінцівок. Ми виконали 6 реконструктивних операцій для відновлення функцій сечового міхура, правого сечоводу та кишківника. Тож ми раді, що нам вдалося допомогти нашому пацієнту», — каже завідувач 1-го хірургічного відділення Лікарні Святого Пантелеймона Гнат Герич.

Залишається ще одна невирішена проблема з ногою. Через травму судин та тривале порушення кровопостачання пан Євген втратив чутливість у кінцівці і наразі не ходить. Тож, попереду на нього чекає ще й ортопедична операція – десь за пів року. Наші лікарі налаштовані оптимістично та вірять, що чоловік має всі шанси знову стати на ноги і повернутися до активного життя.

А поки пану Євгену треба набратися сил перед наступним етапом лікування. Тож нині пацієнта виписали і він нарешті зміг повернутися до рідного Тернополя та родини. Розповідає як його зустріли вдома:

«Сусіди мене обіймали, казали, що дуже раді, що я вижив. Син і донька постійно говорили: “Тату, живи, ти нам ще потрібен”. Це і є моя найбільша підтримка. А зараз я дуже хочу встати на ноги, аби допомагати дружині».

*Лікарня Святого Пантелеймона входить до складу Першого медоб’єднання Львова.

Поділитися:

Сподобався матеріал?

Натискайте

6